Серен К’єркегор (1813–1855) був данським філософом, теологом, літературним критиком і поетом, чиї праці сильно вплинули на філософію, теологію, літературу й психологію ХХ століття. К’єркегора також вважають першим екзистенціалістом, який стверджував, що саме окрема людина (а не релігія чи суспільство) відповідальна за надання змісту власному життю. Про віру: К’єркегор наголошував, що мати віру — це водночас мати сумнів. Тобто, щоб по-справжньому вірити в Бога, людина має усвідомлювати, що її переконання щодо Бога можна піддати сумніву. Той, хто нібито вірить без жодного сумніву, не є по-справжньому релігійним, а радше легковірним, бо віра не матиме змісту без особистої відповідальності за обґрунтування своїх переконань. Тому К’єркегор підкреслює важливість «я», заснованого на саморефлексії. Про тривогу: К’єркегор першим ужив термін «ангст» для позначення гострого відчуття тривоги й розмитого страху. Данською це слово означає «тривога», і згодом воно з’являється в екзистенціалістів Гайдеґґера, Ніцше та Сартра. Тривога пов’язана зі свободою вибору, що має двоїстий характер. З одного боку, тривога є передумовою гріха. К’єркегор наводить приклад Адама, який мусив обрати, їсти заборонений плід чи ні. Він був вільний, але все ж з’їв плід і вчинив гріх. З іншого боку, тривога повідомляє нам про наш вибір і особисту відповідальність, допомагаючи усвідомити власну ідентичність і можливості.
